Новомиргородська районна рада

Щиро вітаємо Вас на офіційному сайті Новомиргородської районної ради. Тут Ви можете ознайомитись з останніми подіями, новинами та отримати інформацію про роботу районної ради.

Пам'ятні місця


ЛАНДШАФТНИЙ ЗАКАЗНИК «ПАНСЬКІ ГОРИ»

На південно-західній частині села Костянтинівки є заповідник «Панські гори», що знаходиться у долині річки Велика Вись.

Цікавою є легенда про походження назви цього заповідного куточка.

Колись дуже давно жив у нашому місті вельможний пан, мав він вродливу доньку, яку любив понад усе. Виросла донька, закохалася, пан справив гучне весілля і дав молодій у придане маєток. Щасливо жили молоді, в достатку. Все у них було, але дуже часто молода дружина ночами холодними, тьмяними стала ходити на берег річки до каменя, який розлігся під вербами. Зі сльозами на очах просила вона у Господа, щоб він послав їй дитятко. Почуті молитви пані, родився такий бажаний хлопчик. Радісно в панській оселі, і пани, і челядь моляться на малого панича. Пан кругом тієї річечки насадив бузку, зробив сходи, щоб зручніше було до води сходити.


Підросло хлоп’я, молода пані дуже часто ходила з ним на беріг річки, де дитя любило біля каменя бавитись. Та не довго раділо подружжя, захворів хлопчик. Пан возив до нього найкращих лікарів, купував заморські мікстури та все даремно-дитині ставало все гірше. Та якось прибув у маєток прочанин і попросив притулку до самого ранку. Шкода стало хазяйці сліпого, хворого чоловіка, впустила в дім, напоїла, нагодувала. Подякував їм прочанин, помолився Господу за здоров'я панича і так перейнявся горем молодої пані, що побачив видіння: мов піднявся камінь, а з-під нього забило цілюще джерело, яке своєю водою напоїло суху вербу і вона враз ожила. Розповів він про своє видіння панові і порадив ,не дивлячись, що вже холодно, зрушити з місця камінь, а тією водичкою, що потече з джерела напоїти малого панича.

Так і зробив той пан. Коли зрушили з місця камінь, потекла чудодійна водичка, яка оживила суху вербу. Напоїли панича тією водою і дитя одужало.

Від тих далеких часів минуло багато століть. В степових балочках і байраках від спеки ховається джерело, яке мовчазно береже в своїх водах таємниці надр землі, вживлює в себе силу матері-землі.

І сьогодні кожного дня з джерела беруть воду не тільки жителі району, а й приїжджають з інших областей.

Заказник "Панські гори" знаходиться в долині р. Велика Вись. Розташований на південний схід від міста Новомиргород, між районним центром та селом Костянтинівка, за 1,5 км на південь від залізничної станції Новомиргород. Площа його 8,1 га. Ділянка включає схил високого лівого корінного берега річки та частину заплави і відзначається різноманітністю екологічних умов та рослинного покриву. На досить стрімких схилах корінного берега, які дали назву заказнику, переважають степи. Серед них найбільшу площу займають угруповання з переважанням келерії гребінчастої. На окремих ділянках домінують типчак, тимофіївка степова, пирій середній. Найвищі горби зайняті угрупованнями келерії гребінчастої із цмином пісковим. Схили здалеку помітні своїм барвистим аспектом. Тут чимало таких яскравоквітучих лучно-степових рослин, як конюшина гірська, вероніки сиза та рання, пижмо звичайне, волошка степова, гвоздика польова. На схилах виявлені малопоширені в області види - азинеума сірувата, шипшина яблучна. Рясно зростають залізняки колючий та бульбистий, дзвоники болонські, смовдь Любименка.

У замкнутих міжгорбових зниженнях багато таких видів, як зіновать австрійська, нечуй-вітер отруйний, пижмо звичайне. Невелика за площею степова ділянка вражає різноманітністю видів.

У заплаві переважають обводнені зарості очерету з кущами верб попелястої та тритичинкової. Тут рясно трапляються такі типові для лісостепових боліт види, як сідач коноплевий, дягель лікарський, гадючник в'язолистий, плакун верболистий. У прирусловій частині біля мосту виявлені алтей лікарський, м'яти польова та водяна, півники болотні.

У складі флори ділянки багато цінних лікарських рослин. Це такі лучно-степові види, як материнка, звіробій стрункий, пижмо звичайне, буквиця лікарська, лучно-болотні - алтей лікарський, дягель лікарський, череда трироздільна, види м'яти. Поодиноко зростає і рідкісна лікарська рослина - оман високий.

Урочище досить бідне в фауністичному відношенні. З хребетних найбільш різноманітною групою є птахи. В прибережних заростях високотрав'я мешкають бугайчик, курочка водяна, очеретянка велика, збирають їжу чаплі руді та сірі, лелека білий. Полює лунь болотний. На горбах з окремими куртинами чагарників трапляютея славка сіра, коноплянка, польовий та хатній горобці. Групу дерев біля річки відвідують сороки, щиглики, костогризи.

"Панські горби" є дуже мальовничою і типовою для регіону ділянкою, яка зберігає чимало типових видів рослин і тварин. Вона знаходиться неподалік від районного центру, а тому є перспективною для обладнання екологічного маршруту.


При підготовці статті використано матеріали книги Заповідні куточки Кіровоградської землі. — Під ред. Т. Л. Андрієнко. — К.: Арктур-А, 1999. 240 стор., 32 рис., 53 кольор. іл.


Озеро Лонго


В долині річки Велика Вись, на лівому її березі, розташоване Солоне озеро. Крім назви Солоне – озеро іменується також «Лонго».


Про цілющі властивості болота Новомиргородського озера Лонго було відомо ще з козацьких часів. По переказам ним користувалися ще князі Любомирські з ХVII століття. Їм болото з озера Лонго привозили селяни в мішках,тому, що м. Новомиргорода не було, а лише зимівник козака Трисяги.


Користувалися цим болотом і далеко за межами краю. Це давало Трисягам певний прибуток.


Із заснуванням міста Новомиргорода і побудовою п’ятикутної земляної фортеці, функції озера ще більше зросли. В ті часи воно називалося Солоним за смаком його води. Зараз воно називається Лонго тому, що в період заснування Новомиргорода та Нової Сербії до міста приїздить лікар-іноземець Лонго (Лонге, Лонгі), який захопився цілющою властивістю болота. Воно чудово лікувало радикуліт, подагру та інші кісткові захворювання. За його активної участі приблизно на місці ресторану «Колос» навпроти ВАТ «Райагротехсервіс», де стояли конюшні уланського полку будується досить примітивна (на сучасний погляд) перша в місті лікарня для лікування та реабілітації після поранення військових та для хворих на кісткові хвороби. Основою лікування було болото озера Лонго. Слава лікаря-чарівника рознеслася по всій Новій Сербії і тому озеру дали назву Лонго. В цей час озеро було обсаджено вербами по всьому периметру. Там, де брали цілюще болото місце було розчищене від очерету, зроблено зручний під’їзд .


За переказами за 2-3 тижні навіть безнадійні хворі на радикуліт ставали на ноги.


В 1910 році Ганною Дмитрян була закладена нова лікарня, яка була урочисто відкрита в 1912 році. До того часу залишки старої лікарні було ліквідовано і на тому місці було закладено фруктовий сад, де відпочивали хворі. Лікарі поряд з сучасними на той час ліками лікували й болотом з Лонго. Це тривало приблизно до середини 20-х років ХХ століття. Потім в зв’язку з новим мисленням цілюща сила болота була відкинута медичною практикою того часу. Звісно після цього ніхто тим болотом не лікувався. В другій половині 70-х років озеро було поділено приблизно навпіл для будівництва об’їзної дороги з метою розвантаження центру міста (в народі – Бам). Але як не дивно і в такому вигляді вже два озера існують і не пересихають.


Природні особливості озера


Озеро Лонго розташоване на Правобережжі України в басейні Південного Бугу, в центральній частині Придніпровського плато, в південній частині лісостепової зони. В адміністративному відношенні територія озера займає південну частину міста Новомиргорода.


На початку ХХ століття глибина озера досягала 1-1,5 метра, воно мало більшу площу. Озеро відокремлюється від річки невисоким природним валом шириною 80-100 метрів і висотою 1-1,5 метра. На даний час площа озера понад 0,5 км2 , яке з річкою Велика Вись сполучення не має, воно не збагачується водами з джерел та струмків, а тому частина озера в посушливі літа пересихає.


Вода в озері солона, риба тут не водиться. Озеро заросло очеретом, рогозою та осокою. Зверху на дні озера залягає пісок білого кольору товщиною 0, 25 м. Під ним залягає пісок чорний.


В утворенні сучасного рослинного покриву озера Лонго беруть участь фітоценози лучного та болотного.


Вербняки зустрічаються в прибережній смузі. Здебільшого вони представленні досить молодими (від 2-3 до 8-12 років) майже чистими природними насадженнями, які в багатьох місцях пошкоджені безгосподарними рубками і лише в не багатьох місцях вони збереглися в нормальному стані. Природному їх поновленню перешкоджає головним чином надмірний випас худоби, під впливом якого молоді пагони втоптуються в мокрий грунт і згодом гинуть.


В травостоях найменш порушених фітоценозів рослинності переважає різнотрав’я (40-50%) з участю бобових, злаки в них представлені порівняно слабо (15-25 %). Із найбільш поширених рослин різнотрав’я та бобових можна назвати шавлії – лучну та освітлену, деревій щетинистий, люцерну серповидну, конюшину, а із злаків – типчак борознистий, тонконіг вузьколистий.


Лучна рослинність представлена в долинах річок порівняно добре. В переважній більшості лучна рослинність використовується під випас худоби.

До лучних рослин належать: волошка лучна, деревій звичайний, пирій повзучий, хрінниця широколиста, щавель кінський, кульбаба звичайна, жовтець повзучий, гусяча лапка, осока, лядвенець рогатий, лепешняк водяний та ін..


На заболочених місцях росте очерет, осока, рогіз.


В травах і заростях кущів водяться земноводні і плазуни: трав'яна жаба, вужі, гадюки, ящірки.


В очеретяних заростях водиться дика водоплавна птиця: качки, лиски, кулики, крижні, нирки та інші.


На озері Лонго вже протягом багатьох років заборонено мисливство на дику водоплавну птицю, тому їх на озері дуже багато. Але часто самки зі своїми виводками переходять через городи і луки до річки Велика Вись. Крім водоплавних є перелітні птиці, а також ті, що живуть тут протягом усього року.


Озеро розташоване на шарі бурого вугілля, яке сприяло розвитку бактерій різних видів. Складні хімічні процеси та «робота» бактерій надали осаду (грязі) безцінні лікувальні властивості, які подібні до властивостей болот Куяльника.


Грязьовий осад містить безліч різних мінеральних частин та органічних речовин, який являє собою осадово-продуктивний комплекс, що утворено під впливом різних фізико-хімічних процесів та життєдіяльності організмів.


Цілющі властивості містить не тільки грязь, а і солона вода озера із запахом сірководню. Аніонна складова представлена хлоридами, карбонатами та сульфатами. Крім того вода містить у своєму складі йод, бром та кальцій. Вода із таким вмістом може використовуватися для лікувальних ванн в різній модифікації.


Гідрологічний заказник «Велика Вись»

Одним з найбільших та своєрідних заказників у Новомиргородському районі в заплавах є гідрологічний заказник загальнодержавного значення "Ве­лика Вись" . Територія його займає частину заплави Великої Висі від Новомиргорода до с. Лікарево та частину заплави її притоки Гептурки від місця її впадіння до с. Листопа­дове. Загальна площа його становить 568 га. Це найбільший із 16 існуючих у районі заповідних об’єктів. Це своєрідний "трикутник", де зберігся ти­повий для півдня Лісостепової зони заплав­ний лучно-болотний комплекс. Збереження рослинного комплексу має велике значення для живлення мальовничої та повноводої Великої Висі.

В рослинному покриві цього комплексу переважає болотна рослинність. Найбільш знижені місця заплави із значною зволоженістю в прирусловій частині як Великої Висі, так і Гептурки, а також обводнені ділянки у притерасній частині Гептурки займають угруповання очерету. Вони в цілому мало представлені на природно-заповідних територіях області. Оче­рет місцями досягає 3 м. Тут можна познайомитися з низкою гідрофільних видів, таких, як омег водяний, вех широколистий, півники болотні, частуха подорожникова, лепешняк плаваючий. Досить поширена тут цикута отруйна. Характерною особливістю її є порожнисті стебло та кореневище із перетинками. Вся рослина отруйна (чим повністю виправдовує свою назву) і в найбільшій мірі — кореневище. На поверхні води в цих екотопах в значній кількості зростають типові водні рослини жабурник звичайний та ряска триборозенчаста. По окраїнах цих угруповань місцями співдомінує осока загострена. Поодиноко розкида­ні кущі верби попелястої. Типовими тут є угруповання рогозів широколистого та вузьколистого з співдомінуванням лепеш­няку великого. Ці угруповання не займають значних площ, а розміщуються локально у зволожених мікрозниженнях. Характерними видами даних угруповань є лисохвіст колін­частий, вероніка струмкова, жовтець от­руйний, щавель прибережний. Останній міс­цями зростає в значній кількості. Пооди­ноко виявлений тут і типовий представник багатих на живлення низинних боліт — паслін солодко-гіркий. Невеликі за площею зниження у рельєфі, де шар води досягає 20 см, займають угруповання куги Табернемонтана. По краях зростає лікарсь­ка рослина — живокіст лікарський, а у воді гарноквітучий вид — сусак зонтичний.

Досить поширеними є осокові угруповання, серед яких переважають ценози із домінуванням осоки загостреної. Менші площі на ділянках з помірним зволоженням займають угруповання осоки пухирчастої. В першому ярусі цих ценозів зростає лисохвіст тростиновий, а по краях — малопоширений вид осоки — осока Отруба. Особливу наукову цінність мають збережені тут угруповання з домінуванням осоки дворядної, які невеликою смугою розміщуються в центральній частині р. Гептурки. Осока дворядна — малопоши­рений голарктичний вид, який знаходиться в Україні на південній межі свого поширення. Угруповання з її домінуванням — рідкісні для України, в зв'язку з осушенням боліт мало де збереглися і не охороняються.

Підвищення в центральній частині заплави Гептурки та в притерасній частині заплави Великої Висі сухі, мають помірне засолення. Відповідно до цих умов тут сформувались угруповання засолених лук — ситника Жерарда з осокою розсунутою. Тут добре виявлене флористичне ядро галофітних видів. Крім домінантів, це — тризубець морський, скорзонера дрібноквіткова, молочка приморська. Наукову цінність має також виявлене тут місце-зростання рідкісного для Кіровоградщини (і для України в цілому) виду осоки — осоки ячменевидної. Незначні площі в цих умовах займають такожугруповання з переважан­ням блісмусу стиснутого із співдо­мінуванням конюшини повзучої. Незначну домішку утворюють осока розсунута та сит­ник Жерарда, поодиноко виявлені тризубець морський та солончакова айстра звичайна.

Рослинність справжніх лук займає невеликі підвищення у центральній та при­терасній частинахзаплави і межує із засо­леними ділянками. Домінантами на цих луках виступають костриця східна та тонконіг лучний. Для таких угруповань характерне багате різнотрав'я — конюшина лучна, ко­нюшина повзуча, воловик високий, жабриця рівнинна, деревій звичайний, чистець пря­мий, перстач сріблястий та чимало інших.

Фауна заказника досить типова для заплавних комплексів півдня лісостепової зони. Найбільш численними групами хре­бетних тварин є птахи та земноводні. Зустрі­чається лисиця звичайна, спорадично відві­дують ділянку козуля європейська та свиня дика.

Серед птахів переважають мешкан­ці високотравних угруповань очерету, зап­лавних водойм та лучних біотопів. Зарості очерету та рогозу з незначною домішкою поодиноких верб населяють такі птахи, як лунь болотяний, бугай, чапля руда, очере­тянка велика, кобилочки (солов'їна та зви­чайна), вусата синиця, синьошийка та сорока. На важкодоступній ділянці заплави Великої Висі в околицях Новомиргорода відмічена невелика колонія чапель (15-20 гнізд), яку заселюють два види — чапля сіра та квак. Заплавні водойми заселюють: гуска сіра, крижень, лиска, водяна курочка, пастушок, погонич.

Лучні екотопи є місцем гніздування типових лучних видів, таких, як чекан луго­вий, плиска жовта, очеретянка лугова, вів­сянка очеретяна та чайка. Крім того, на луч­них ділянках регулярно здобувають їжу лелека білий та численні виводки шпаків. Над заплавою постійно пролітають ластівки сільські, а також відмічені хижі птахи — кібчик та орел-карлик. Останній вид занесений до Червоної книги України.

Підвищені ділянки заплави населя­ють в незначній кількості перепел та жайво­ронок польовий, більш численна плиска жовтоголова. Слід відзначити, що плиска жовтоголова — це вид, який в останнє десятиріччя активно розселюється в Україні, а територія заказника є одним із найбільш західних місць його поширення в Україні.

Із земноводних в різних типах заплавних водойм мешкають такі види, як жаба ставкова, жаба озерна та кумка червоночерева.

Заказник "Велика Вись" у мережі природно-заповідних територій є одним з найцінніших як угідрологічномувідношенні, так і в аспекті збереження різно­манітності рослинного і тваринного світу.

За матеріалами книги: «Заповідні куточки Кіровоградської землі» під редакцією доктора біологічних наук Т.Л.Андрієнко.


Історична Златопільська гімназія – перлина степового краю



Златопільська гімназія - пам'ятка місцевого значення «Колишня гімназія» затверджена у Переліку пам'яток містобудування, архітектури та садово-паркового мистецтва Кіровоградської області.

Законом України від 23 вересня 2008 року № 574-УІ затверджена в Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, як «Будівля гімназії».

І. Архітектурна особливість пам’ятки

Будівля розташована в межах історичного ареалу колишнього містечка Златополь, яке в 1959 році територіально було приєднане до міста Новомиргорода, нині розташовується в північній частині замежами адміністративного центру міста Новомиргород.

Будівля відігравала значну роль в системі забудови міста Златопіль в період кінця XIX ст., відіграє важливу роль в забудові і нині.

Первісно, до XX століття, земельна ділянка, на якій розмішується гімназія, прилягала до Базарної площі. У 1891 році на земельній ділянці власників Златопольського маєтку Лопухіних, яку вони пожертвували під забудову учбового закладу, збудована на кошти Лазаря Бродського та Митрофана Цвіткова. Побудована в стилі еклектики з використанням мотивів псевдоруської та романської архітектури, необароко та класицизму. Будівля учбового призначення являє собою двоповерхову з чотирьохярусною дзвіницею споруду. Мурована цегляна будівля, пофарбована, частково оздоблена гладкою штукатуркою та ліпним декором, у плані складної форми з ризалітами та боковими крилами. Внутрішня планувальна структура побудована за коридорним принципом.

ІІ. Етапи становлення

Історія гімназії почалася 1836 року, коли в Києві між правлінням Університету Св. Володимира і поміщиками Чигиринського повіту Київської губернії штабс-капітаном Петром Федоровичем і штабс-ротмістром Андріаном Федоровичем Лопухіним було укладено угоду про відкриття дворянського повітового училища. Власники м. Златополя, бажаючи сприяти позиціям уряду, який ставив за мету поширення освіти в цьому краї, жертвують на користь училища, що започатковується, поки воно буде існувати в Златополі, великий будинок разом із усіма службами, які прилягають до будинку, і будівлями, що розміщені на території.


У 1868 році цей учбовий заклад перетворено в чотирикласну прогімназію.

4-й клас училища перетворили в гімназійний клас із правом вступу до 5-го класу гімназії без екзаменів.

Враховуючи зростаючу потребу, був прийнятий Височайший Указ від 5 березня 1885 року про створення повної чоловічої класичної гімназії.Протягом усього існування гімназії заклад отримував значну благодійницьку допомогу, завдяки чому з'явилися додаткові можливості щодо зміцнення навчально-матеріальної бази, допомоги учням із бідних сімей.

Будівля, яка зараз вважається пам’яткою архітектури і збереглася до наших днів, була зведена у 1885-1891 роках на кошти сина Ізраїла Бродського, уроженця Златополя, Лазаря Бродського. У той час Бродські жили у Києві, були досить багатими людьми, власниками чверті виробництва цукру у Російській імперії.

Ізраїль Бродський своєю доброчинністю прославився у Златополі спорудженням єврейської лікарні та притулку для пристарілих.

Його син Лазар Ізраїлович, почесний громадянин м. Златополя, пожертвував на гімназію 30 тис.крб, а крім того тисячу карбованців на придбання для фізичного кабінету необхідного приладдя. Також Л.І.Бродський 1904 року пожертвував 2400 крб, котрі видавалися щорічно як стипендія 10 учням гімназії єврейського походження.

У Києві на кошти Бродських або за їх участі споруджено багато важливих об’єктів : бактеріологічний інститут , політехнічний інститут, синагогу, Бесарабський ринок.

Разом з Лазарем Бродським фінансував будівництво гімназії за проектом архітектора К.Архипова великий землевласник Митрофан Цвітков (це на його честь названо містечко і залізничну станцію «Цвіткове» на Черкащині). На будівництво нового приміщення пожертвував 30 тис.крб.


Проіснувавши 84 роки, у жовтні 1920 року гімназія припинила своє існування. Приводом для закриття гімназії стала постанова Народного Комісаріату освіти УРСР від 4 липня 1920 року. А справжня причина в тому, що стара система освіти царської Росії не вписувалось в уніфіковану радянську систему освіти.


У той час для підготовки педагогічних кадрів і особливо для сільських шкіл на базі Златопільської гімназії було організовано роботу Златопільського інституту Народної освіти ім. ІІІ Інтернаціоналу, який почав свою роботу з 1 липня 1920 року, на платній формі навчання.

Зрозуміло, в той час платити за навчання могли лише представники заможних сімей з числа жителів міста і навколишніх сіл. Однак з часом у 1922 році до навчального закладу прибула комісія від Черкаської наросвіти і, перевіривши стан викладання , прийшли до висновку: … цей заклад – «Куркульське гніздо», його варто закрити, що і було в цьому ж році зроблено. Частину викладачів і слухачів, які виявилися «… в даний момент соціально придатними », а також частина обладнання та наочності було переведено до Черкас й оформлено як педагогічний технікум. З часом на його базі було організовано педінститут, а нині – університет.


Цього ж 1922 року постановою райвиконкому організовано діяльність трудової зразкової школи. Навчання було безкоштовне, разом навчались хлопчики і дівчатка. У 1926 році семирічна школа набула статусу середньої.

Поряд із школою з українською мовою викладання у колишньому пансіонаті почала працювати початкова (потім семирічна) школа з єврейською мовою навчання. Ця школа існувала до 1936 року, потім ці школи були об’єднані в одну середню під назвою: районна зразкова середня школа ім. І.Франка. Після війни школа відновила свою роботу як середня школа №1. 1992 року Новомиргородська СШ №1 перейшла у новозбудоване приміщення, а її приміщення (колишньої гімназії) передані під філіал кібернетико-технічного коледжу Кіровоградського інституту с/г машинобудування. Директором нового закладу було призначено В.В.Затоку, який приділяв значну увагу популяризації Златопільської гімназії. Але відновити роботу коледжу у основному приміщенні гімназії не вдалосаь і заклад було організовано у стінах колишнього пансіону, де у свій час проживали іногородні учні Златопільської гімназії.

ІІІ. Видатні особистості

Учнем Златопільської чоловічої гімназії був видатний український письменник, голова першого Українського Уряду, Володимир Кирилович Винниченко.

Зневага до українського, презирство до мужицького у стінах Єлисавеградської чоловічої класичної гімназії, де навчався Володимир, викликала у нього великий протест. Маючи на увазі його простий одяг і українську мову, та йому не раз зауважували: "Ми тебе навчали не на свинопаса, а на чиновника". І тоді він кинув тій зверхності свій напівхлоп’ячий виклик – на випускний іспит одягнув солом’яного бриля, вишиту сорочку,а на руку взяв кирею…

Як наслідок документ про закінчення Єлисаветградської гімназії не отримав. У Златополі жив і працював його старший брат по матері Андрій Павленко. У нього й мешкав Володимир і готувався до одержання освіти у Златопільській гімназії. Цікаву деталь, яка характеризує світобачення Винниченка, відзначає Ю.Тищенко: "Оповідали товариші на іспитах у Златополі, що поява Винниченка дала багато приводу для балачок і дивувань, бо явився він у селянському вбранні й говорив з товаришами і з гімназійним начальством тільки українською мовою. І це "нервувало" панів-учителів гімназії. Володимир склав іспити екстерном і, отримавши атестат, поїхав навчатися на юридичний факультет Київського університету Св.Володимира.

Шлях до професорського звання, шлях у літературу розпочинався із шкільної лави Златопільської гімназії для Петра Филиповича. Батько майбутнього поета привіз навчатися сина до Златополя з Кайтанівки Звенигородського повіту, знаючи про неабияку популярність гімназії. А 1906 року з п’ятого класу Петро Филипович переходить для продовження навчання до колегії Павла Галагана у Києві, яку закінчує 1910 року із золотою медаллю. Ім’я Петра Филиповича нерозривно пов’язане із становленням української літератури. Багатогранність творчого обдарування вченого і митця помножувались на його кипучу енергію, громадську сміливість, культурницьке подвижництво.


У Златопільській гімназії пройшли дитячі й юнацькі роки великого українського композитора Бориса Миколайовича Лятошинського. Нещодавно у краєзнавчих матеріалах було знайдено неопублікований лист композитора (від 29 січня 1959 року), який був адресований ювілейному комітетові теперішньої середньої школи №1 у час відзначення 125-річчя від дня заснування школи. В листі автор зупиняється на діяльності свого батька – Миколи Леонтійовича Лятошинського, який близько трьох років (1908-1911) очолював Златопільську чоловічу гімназію і жіночу прогімназію. Музиці Лятошинського характерні яскравий національний колорит, емоційність та виразність. Композитор – лауреат двох Державних премій СРСР, заслужений діяч мистецтв України. Борис Миколайович завжди тепло згадував місто свого дитинства, його красу, сердечність людей.

У 1916 році в Златопільській чоловічій гімназії починав своє навчання майбутній письменник, Лауреат Державної премії, автор "Великого розливу", "Родини Рубанюків" – Євген Поповкін. У літературному гуртку писав він свої перші твори, формувався як літератор, письменник. У цій гімназії навчалися й кінорежисер Віктор Вікторов, лікар–епідеміолог І.Дудченко, професор О.Назаревський, доктор технічних наук М.Олофінський, письменниця Наталя Романович-Ткаченко.

Златопільська гімназія в усі часи пишалася своїми викладацькими кадрами.


Декілька років працював Інспектором Златопільської гімназії Олександр Олексійович Андрієвський (1895-1902), активний діяч на ниві народної освіти, відомий історик, надзвичайно світла і приваблива постать у нашій історії.

Зі Златополем пов’язаний період життя Миколи Зерова, який зіграв суттєву роль у становленні його творчої індивідуальності. Впродовж декількох років (1912-1917), після закінчення Київського університету Св.Володимира, Зеров викладав у тутешній гімназії латинську мову та історію. Саме зі Златополя починається активізація художньої біографії поета. Попри величезну зайнятість викладацькою громадсько-культурною діяльністю, він створює в цей період чимало оригінальних поетичних творів, що дають підстави говорити про реформістське спрямування його поезії.

У Златопільській гімназії вчителював український письменник Григорій Іванович Грушевський (близький родич академіка М.Грушевського – першого президента України), який залишив нам літературну спадщину.

На жаль, великі випробування чекали на цих людей у житті. Микола Зеров, П.Филипович – загинули в 30-ті роки в сталінських концтаборах, В.Винниченко не повернувся з еміграції, так назавжди і залишився на чужині, Г.Грушевський помер злиднях у 1922 році у Златополі.

ІV. Златопільська гімназія – погляд у майбутнє

Минуло більше 20 років як стіни класичної Златопільської гімназії сиротливо чекають продовження своєї історії.

Що у планах? У планах є ідея реставрації гімназії і створення у її стінах середнього спеціального навчального закладу типу коледжу.

Під який коледж реставрувати? Під той профіль, спеціалісти-випускники якого були б затребувані у господарському комплексі району та області. Тут слід нагадати,що у Златополі з дореволюційних часів знаходився Зоотехнікум, який у 90-их роках 20 століття був закритий, центральний корпус якого згорів під час пожежі, гуртожитки та інші приміщення зруйновані. Відродити зоотехнікум немає можливості. Тому технікумська освіта дуже потрібна у районі.

Крім того у частині приміщення відреставрованого закладу планується розмістити районний краєзнавчий музей. Можливі й інші варіанти використання.

Робота по відродженню розпочата. Відновлено облікову документацію на приміщення. Наступний етап – виготовлення проектно-кошторисної документації на реставрацію історичної пам’ятки і переведенню її до реєстру памяток архітектури державного значення. Даний крок дасть можливість сподіватись на залучення на реставрацію коштів державного фонду регіонального розвитку.

Історію навчального закладу буде продовжено.

При підготовці статті використано матеріали історичних розвідок В. Затоки, О. Король, М.Чепіжак.


Цегляне диво



Серед людей, які прославляли Новомиргородщину, були поети та письменники, архітектори та меценати, а також каменярі, мулярі, покрівельники, чиї імена увіковічені в камені – лікарні, збудованій на кошти Ганни Дмитрян…

Жив у містечку Новомиргород, тоді на Херсонщині, по вулиці Салганній (тепер К. Лібкнехта) недалеко від колишньої вулиці Великої Єлисаветградської грек Мартакі. Він був негоціант і ліверант (баришник). Величезні гурти худоби найняті ним погоничі правили в західні країни, де Мартакі продавав їх з небувалими баришами. Крім того, він наймав кораблі, привозив і продавав такі делікатеси, як ваніль, каперці, імбир, маслини. На цьому він мав також чималий зиск.

Ходили чутки, що він помер за кордоном від хвороби амок.

Його дружина – українка на прізвище Дмитрян. Де і як він з нею познайомився і чи шлюб їх був офіційним – невідомо. В них тоді вже була літня донька Ганна.

Коли батько помер, то доньку повідомили, щоб вона прибула в Каїр, у банк одержати спадщину. По прибутті Ганни в каїрський банк керівник банку подав Ганні ключ, який доставили йому по смерті батька від його сейфика, і сказав, що в нього є другий ключ, інакший, і що по закону відкривати сейф клієнта можна тільки двома ключами і в його присутності або в присутності спадкоємця. Цінностей і грошей там було настільки багато, що їй порадили узяти на дорогу трохи грошей, а решту буде перераховано в Новомиргородський міський банк!

Ганна Дмитрян іще не приїхала в Новомиргород, а навкруг уже «дзвонили», що вона багатюща спадкоємниця. Коли вона прибула додому в Новомиргород, то сини ближчих поміщиків почали приїздити до неї з візитами.

Ганна Дмитрян спочатку ввічливо приймала і частувала їх, а потім відверто сказала, що вона їм так потрібна, як п’яте колесо до воза, а потрібні були їм тільки її гроші. Опісля цього візити припинилися.

Року 1910-го Ганна Дмитрян прийшла в міську управу і заявила, що бажає побудувати в Новомиргороді лікарню для народу. Міська управа переполошилася.

Головою міської управи тоді був Іван Ткаченко, членом по коштах – Семен Кирилів, членом по господарству – Демид Кожем’якін, секретарем – Терешко Поспєлов і писарем – Іван Шаригін. Оце і весь штат при тодішньому населенні Новомиргорода 8 тисяч душ.

Коли все вгамувалося і радощі вщухли, то стали вибирати місце під лікарню. Міська управа просила збудувати лікарню в архієрейському саду, який був на місці теперішньої державної цегельні, що по дорозі на Кіровоград. Ганна Дмитрян заперечувала проти цього місця. Вона казала, що як же це так, що хворим, а особливо літнім людям, далеко буде діставатися до лікарні. Тоді співробітники міської управи Новомиргорода запропонували будувати лікарню в міському саду, що був біля озера Лонго (місцева назва – Солоне). Ганна погодилася, поїхала в Київ і приїхала з архітектором-художником М. Павученком, якому й доручила проектувати і керувати будівництвом лікарні…

Закладини лікарні були відзначені досить урочисто. Основні котловани були освячені благочинним Іваном Левицьким. На закладинах були представники міської управи, громадськість Новомиргорода та будівельники. Сама Ганна під наріжний камінь кинула дві жмені золотих та срібних і поклала декілька цеглин та вапна в кут будівлі, що їх з пошаною подали каменярі. У котлован кидали гроші й інші громадяни. З особливою повагою зверталися до матері Ганни та самої Ганни Дмитрян. Всі присутні були сфотографовані. Десь повинно було б зберегтися велике фото розміром приблизно 24 на 36 сантиметрів. В центрі фото сиділи мати та Ганна у рясних спідницях та біленьких хусточках.

Архітектор-художник М. Павученко встигав крізь: замовлялася й возилася цегла, черепиця та пропускалося і гасилося вапно, майже за рік раніше до кладки фундаментів тесався граніт на цоколь. І водночас опрацьовувався проект.

Цегла, як основний будівельний матеріал возилася з цегельні Максимчука, що біля села Виноградівки за річкою Велика Вись, де було глинище, а нижче на березі брали і пісок. Виготовлялася цегла дуже просто. Там хазяїном та керівником був Максимчук, формувальником – Левченко, а грабарем – Тадей Колосов. Посередині невеликого майдану-кола була закопана вісь від дерев’яного воза, на неї було надіте колесо, до якого міцно прив’язано вирло з дірочками. Грабар навозив за вказівкою Максимчука та Левченка потрібну кількість глини та піску, які лопатою розрівнювали по колу. Потім він возив потрібну кількість діжок води, яку доливали на глину і пісок. Далі прив’язував коняку за першу дірочку вирла і поганяв по колу. Коняка місила глину та пісок. Через деякий час коня прив’язували за другу дірку й він також продовжував місити. І так до кінця вирла. Спочатку «соб», а потім на «цабе».

Коли, на думку грабаря, суміш була вже достатньо перемішана, кликав Левченка або хазяїна. Ті підходили, брали в жменю суміш, терли її коло вух і вирішували, чи треба додати піску і скільки. Після цього суміш домішувалась і починалося формування в дерев’яних формах на чотири цеглини. Сушилася вона спочатку надворі, а потім – у довгому курені, який мав при землі просвіт. Випалювалася цегла соломою. Випалюванням керував сторож. Цегла виходила таких ґатунків: перепал, залізняк, червоний, алий, бурий і недопал.

Крім Максимчука, цеглу поставляли з цегельні Зюзіна, що була на тодішній Чорногорії (тепер на території колгоспу Калова по дорозі на Короб чине) та з цегельні Вороніна, що була в Новомиргороді за річкою, де тепер консервний завод.

Для будування лікарні М. Павученко сказав, щоб для зовнішньої кладки використовували цеглу залізняк (як на сучасну шкалу міцність не менше М-150), а всередині використовували червоний.

Фундаменти під гранітні цоколі викладалися із граніту та перепалу на вапняковому чамурі. Цоколь витесано із тесаного граніту надзвичайно щільної припасовки. Камінь брали з урочища Габоровка, що по річці Велика Вись біля села Кам’янка. Кар’єр належав графу Стембоку-Морхотському. Граніт з того кар’єру оброблявся в майстернях Вайнерова, що були в Кам’янці та в Новомиргороді.

Канави під фундаменти та котловани копали грабарі Глухови та Колосови, що жили на Виноградівці. До речі, ці ж грабарі висипали насип перед залізничним мостом через річку Велика Вись.

Кладку фундаментів, цоколя та стін здійснювали місцеві муляри Захар Кам’янович та його родичі – Іван Мороз та інші, що проживали на Чорногорії. З ними робили їхні старші та молодші сини.
Обробка тесаної фігурної цегли до переднього та бокових фасадів лікарні та будинку головного лікаря вимагала уважної, копіткої та терпеливої роботи. Коротенька деталь: самі майстри, і як вони учили своїх синів, брали цеглину в руки двома пальцями – великим і вказівним лівої руки так, що вона неначе висіла в них у руці, стукали по ній мулярським молотком і, коли вона дзвеніла, то лише тоді цеглина використовувався для оздоблення, а якщо вона хоч трішечки кряптіла, то відкладалася на бік і йшла на внутрішнє викладання стін.

Цегла обтесувалася за шаблончиками, виготовленими за вказівкою архітектора М. Павученка. Він же ретельно стежив за викладанням кожного ряду цегли по всьому периметру будови.

Гідна подиву його уважність та наполегливість у витриманні всіх задумів та розрахунків його проекту. Досить і зараз уважно глянути на фасади лікарні, щоб зрозуміти, скільки терпіння треба було докласти, щоб створити це цегляне диво. До цього всього треба додати і пильність та зацікавленість майстрів-мулярів, які з захопленням та любов’ю разом з архітектором дивилися, що виходить з їхніх рук. Адже всі оті колони, склепіннячка, на півколонки, канелюри, капітельки вимагали уваги всіх.

Незважаючи на складність робіт, праця посувалася досить швидко.

Перекриття і дах теж здійснювалися новомиргородськими теслярами за порадами архітектора. Дах укрили оцинкованою бляхою місцеві покрівельники Мокій, Ларивон та Прокопій Павлущенки. Ганок був укритий під шашку. Ринви, жолоби, водотоки були виконані з великим смаком і художньо оздоблені.

Спиняючись на подробицях, слід відмітити, що характерною особливістю всього ансамблю є його соковитий цегляний декор; і в цьому відношенні будинок лікарні і колишній дім головного лікаря особливо помітні.

Треба визнати, що в архітектурно-плановому і об’ємно-просторовому вирішенні майданчик будівництва невдало вибраний для забудови і корпус лікарні дещо втрачає в своїй монументальності, а подвір’я не має простору. Будь розташована лікарня на місці теперішньої цегельні, певно б вона стала ще кращою окрасою Новомиргорода. Але з міркувань, наведених вище, і те, що це лікарня, а не палац, її розташування біля озера має свої виправдання.

До речі, озеро Лонго ще чекає, щоб про нього фахівці мовили своє слово.

Орнаментовка лікарні та будинку лікаря дещо відрізняється між собою формами, але орнаменти як першого, так і другого, витримані в дусі класичних архітектурних стилів.

В плані будинок лікаря являє собою прямокутник з несиметричним боковим розташуванням головного входу. Вхід в приміщення має форму арки, яку оздоблено безліччю променів, що перетинаються трьома рядами концентрично розташованих валиків. Щоб надати причілку біля входу парадності, будівничі скомпонували кутову колону, а над аркою виклали з заглибин чотири напіврозетки.

Причілкові та передні вікна оздоблені наличниками, побудованими з поличок, валиків, пілок, викружок. Причілкові вікна виконані парними, а передні – з одинарними наличниками. Але як перші, так і другі оздоблені красивими випукло-увігнутими арками-фронтончиками. Ніші задніх і бокових вікон орнаментовані восьмипелюстковими розетками, передніх – рослинним орнаментом, символізуючи дерево життя, кетяги винограду, квіточки.

Карниз по всьому периметру будинку складений просто з поличок та викружок, фриз прикрашений безліччю пірамідок, розташованих конусом донизу.

Екстер’єр будинку лікарні має прямокутну форму з двома позаду на флангах прибудованими прямокутними апсидами, розміщеними на одній цокольній основі – стилобаті.

Бокові фасади апсид і всієї споруди по горизонталі членуються підкреслено помітним плінтом, виконаним з двох рівнобіжних валиків, що з’єднані між собою виступаючими кутами цегли, фризом, що чудово символізує мережку вишитого хрестиком українського рушника.

Треба визнати, що бокові фасади апсид і задні стіни всієї будівлі своїм світло-тіньовим ефектом найбільше завдячують саме мережці та плінту.

По вертикалі фасади апсид членуються просторими вікнами, завінчаними багатими наличниками та гарними фронтончиками. Задні вікна лікарні та прибудов прості у виконанні, добре заповнюють простір стін.

Передній та бокові фасади будинку лікарні, що виконані в стилі українського бароко, і являють собою найбільшу значимість та художню цінність всієї цегляної симфонії, яка в руках самобутніх новомиргородських майстрів прозвучала з надзвичайно великою силою, національною самобутністю та глибиною народного таланту.

Можна тільки дивуватися майстерності каменярів, що своїми здібностями звичайну цеглину червоно-буруватого кольору мовою художніх засобів примусили задзвеніти на найвищому регістрі цегляного голосу.

Передній фасад лікарні виділяється двома фланговими значними та одним центральним незначним ризалітами, до якого прибудовано ґанок. Центральна частина приміщення, яка дещо завищена над переднім фасадом, має дах шатрового типу з завищеним коньком, з прибудованим до центральної частини ґанком з фронтоном надають будинку пірамідальності, висотного простору і являють собою домінанту всього ансамблю.

Дах центральної частини вінчається двома вентиляційними шахтами з вишуканими фронтончиками, які надають будинкові ще більшої пірамідальності та просторової закінченості. Ґанок лікарні, що оформляє головний вхід і являє собою елемент українського модерну, має трьохарочну конструкцію на чотирьох стовпах грушовидної форми. На ґанкові та його головних дверях, що виконані у вигляді склепіння, зосереджене, головним чином, розкішне декоративне оздоблення. В центральній частині будинку та ґанку чи не найбільше втілюється самобуття, життєстверджувальна основа національного, народного мистецтва новомиргородських майстрів. Площини стін переднього фасаду гарно заповнені парними високими та одинарно широкими вікнами, які чудово оздоблені рослинним орнаментом та мережкою.

Стіни, вікна та дверні отвори, здається, вирізані з монолітного цегляного масиву, прикрашені рельєфами. Арочні завершення відтворюють гармонійний ритм. Все це надає стінам пластичності, а світлотіні підкреслюють рельєфність.

Карнизи прикрашені різьбленням різного за змістом орнаменту та трактуванням. Цілісність переднього фасаду підкреслюється горизонтальним аркатурним поясом. Зовнішня лінія аркади вимальована цегляною стрічкою.

Взагалі передній фасад будинку являє собою суцільний цегляний килим, витканий майстрами з обпаленої глини, яка своєю світлотіньовою грою відтворює елементи виноградної лози, польових квітів, життєдайного дерева.

Перехід переднього фасаду на бокові відтворений за допомогою напівколон.

Легенький ажурний палісадничок перед переднім фасадом колишнього будинку головного лікаря та переднім фасадом лікарні доповнює килимову композицію стін. Палісадничок був зроблений ковалем з Виноградівки Боїном.

Інтер’єр будови дотриманий в суворому супокої: гладкі білі стіни і така ж стеля.


Як на той час, в провінційному Новомиргороді центральне опалення було новиною. Монтувалося воно приїжджими майстрами досить ретельно. Між іншим, така деталь: на горищі розводилися труби центрального опалення. Виникло питання їхньої ізоляції. Була не одна пропозиція. Радили заізолювати корковою крихтою. Казали обмазати азбестовим тістом шаром півтора-два дюйми. Запитали Ганну, а вона спитала: «А як краще?». Їй сказали, що краще азбестовим тістом, але це дуже дорого. Її відповідь була: «Коли краще азбестовим тістом, то так і робіть.»

Для забезпеченням лікарні світлом при ній було побудовано електростанцію. Динамомашина приводилася в рух двигуном внутрішнього згорання. Приміщення електростанції існує і зараз позаду лікарні.

Якось механік Іванов сказав Ганні, що так як двигун порівняно невеликий, то як би він не був добре відрегульований, а найменша зміна кола обертів буде відбиватися на динамомашині і внаслідок цього світло в лікарні буде нерівномірним, що не дуже добре для хворих.

«Можна виправити таке становище?» - запитала Ганна. Будучи високої кваліфікації, Іванов порадив змонтувати акумуляторну. Акумулятор буде заряджатися від динамо, а з акумуляторної батареї струм буде подаватися на лікарню. Світло в лікарні буде м’яким і рівномірним. «Так і робіть» - розпорядилася Ганна.

По головного лікаря Ганна знову ж поїхала до Києва. Вона розпитала ректора та декана медичного факультету Університету Святого Володимира, які є кращі студенти, що в цьому році кінчили медичний факультет. Їй назвали два-три прізвища студентів, яких мали залишити на кафедрах для підготовки професури. Між ними було прізвище Кміта. Вона знайшла його і запропонувала їхати в Новомиргород лікарем. Він сказав, що має одержувати значну стипендію і буде продовжувати навчання в Києві. Ганна Дмитрян запропонувала йому місячні зароблені втричі більше стипендії.

Прибувши в Новомиргород, лікар Кміта оглянув побудований для нього будинок, лікарню, і забув про Київ і професуру. Лікарню було відкрито в 1912 році.

Доведеться нагадати ще одну деталь. Коли треба було завішувати вікна фіранками, то виникло питання, якого кольору вони повинні бути. Пропонувались світло-сірі, блакитні або сіра-блакитні. Архітектор М. Павученко, між іншим, закинув: «Холодні пригнічені тони. Краще б, скажімо, піскувато-золотаві, щоб веселити хворих». Такі багаті фіранки піскувата-золотавого кольору з надзвичайно розкішними шовковими шнурами з пишними китицями і були повішені над вікнами.

Обслуговували лікарню лікар Кміта, фельдшер Легкоступ та дві сестри-жалібниці Самойлович та Вітковська.

Для забезпечення лікарні коштами Ганна Дмитрян залишила в банку 300 тисяч карбованців. На відсотки від цих грошей належало видавати платню всім співробітникам лікарні, а також оплачувати ліки і харчування, тобто щоб лікувати хворих безкоштовно. Лікарня була забезпечена трьомастами повних комплектів білизни чоловічої і трьомастами комплектів жіночої. Ліжка також були повністю забезпечені відповідною білизною.

На ґанку біля головного входу лікарні вгорі було вмуровано дві напівкруглі заглибини, в які було вставлено вивіску: «Міська лікарня ім. Ганни Дмитрян». На стіні, праворуч від головного входу, була пригвинчена мармурова табличка, на якій золотими літерами було вирізьблено: «Архітект-художник М. Павученко». Під час революції вивіска і мармурова табличка були кимось і чомусь зняті.

По відкритті лікарні Ганна Дмитрян з матір’ю виїхали до Єлисаветграда, де на її кошти недалеко від залізничного вокзалу було побудовано лікарню, яка чомусь носила назву Червоного Хреста. Вивіски на ній не було, чи її зняли, але при вході в подвір’я лікарні, на лівому стовпчику хвіртки було прибито емальовану табличку з написом білими літерами: «Лікарня святої Анни» (яка висіла приблизно до 1971-1972 років).

Після цього Ганна виїхала в Бобринці, де на її кошти теж було збудовано лікарню. Були чутки, що Ганна в Бобринці померла у великій бідності.

Роки, коли будувалася лікарня, відзначаються складним періодом в українській архітектурі. Незважаючи на досягнення в організації будівництва, техніці та мистецькім досвіді, українській архітектурі треба було витримувати натиск космополітичних шаблонів, захоплень модерном та різноманітними стилями. Треба було на основі своєї національної культури, на основі досягнень народної архітектури, пристосовуючись до потреб, опрацювати свій стиль, виробити свої методи в архітектурній розробці деталей.

В цьому відношенні лікарня в Новомиргороді являє собою і повинна залишатися як невмируща пам’ятка народних новомиргородських майстрів Кам’яновичів, Морозів та архітектора-художника М. Павученка, що гідно вийшли переможцями в складній і тривалій боротьбі.

Викликає подив ще й той факт, що до цього часу на фасаді лікарні немає чавунної плити з написом: «Архітектурна пам’ятка зберігається законом».

Громадськість Новомиргорода та району повинна потурбуватись про це.